Коли б йшлося лише про українську, то – можливо. Хочете доказ? Візьміть отакий рідкісний продукт – виготовлений в Україні - „Масло кедровое” (Кедрова олія). На паперовій упаковці , що відчиняється поміщений дуже дрібним текст (простим оком не прочитаєш): „Виробник:ТОВ „Агросільпром”, Україна, Дніпропетровська обл., Дніпропетровський р-н, с. Горнянівське, вул. Нагорна 3а”, склад та правила збереження. І то все щодо української мови. Далі увесь текст, назва російською і вкладка з поясненнями на двох сторінках тільки російською. На першій сторінці упаковки зазначено, що виготовлено спільно з „INAX LLC” США. Тому, мабуть, і позначка Golden King of Ukraine (Золотий король України), але розшифровки англійської абревіатури нема. На одній з бічних сторінок - більшим шрифтом 3 рядки івритом і зазначено анлійською „Kosher”, що свідчить про те, що продукт планує виробник експортувати. На самій пляшечці текст російською та дещо івритом і англійською, а українською перекладено: Срок годности 24 месяца/Строк придатності 24 мисяці! Оце і все державною мовою на українському продукті! Хіба ж це не доказ, що окупаційна мова дозволена окупаційним урядом?! Питання виникає, чому російською український продукт , якщо він призначений для США, чи Ізраїля ?
Справа в тому, що купив я цю олію в Україні, в українській (маю на увазі не власника, а територію) крамниці, то чому хоч би на пляшечці, чи картоні не було зазначено державною мовою, якою зараз, згідно з законодавством і Конституцією, є українська!?
Наведений приклад іґнорування і зневажання Конституції Україн є не винятком, але правилом шовіністично налаштованих деяких „бізнесменів”, що можна знайти не тільки на українських продуктах з тзв. Спільним підприємством (які в Україні, певно, займають першість у світі, бо вони надають можливість вивозити капітал з країни), але й при таких продуктах, які є „чисто” українськими і тільки для українців. Притім ідеологи російської мови в Україні постійно твердять, що українська дуже близька і майже сестерська мова! Але ніколи не вдаються до пояснення – чому нею не розмовляють, якщо живуть в Україні, або живуть з українських податків, чому так її зневажають?! Пригадуються випадки звільнення з праці тільки тому, що розмовляли українською, а вживання російської на високих державних посадах (міністри, адміністратори президента, ґубернатори, міліція і т.і.), що є прямим знущанням над державною мовою, є найкращим доказом окупації країни на 20 році незалежності.
Повторювана фраза (тільки в Україні), мовляв, мова не має значення, аби життя було кращим – належить шовіністам, які ніяк не можуть змиритись з тим, що в українській державі повинна панувати українська мова.
Коли б „пропагандисти” „неважливості мови” приглянулись до всіх найновіших країн, які виникли внаслідок розпаду совєтської імперії, Югославії, Чехо-Словаччини (розпад старих імперій не будемо згнадувати, хоч вони б також підтвердили істину), то можна зі 100-відсотковою точністю встановити: завдяки державній національній мові – поліпшилося матеріяльне життя усього населення!!!
Подивіться на сусідів: поляків, словаків, румунів, угорців, подивіться на малі національні країни – Литву, Естонію, Латвію, Словенію, Фінляндію – всі вони завдячують вищий життєвий рівень саме своїй національній мові, бо вона є запорукою їхнього самобутнього розвитку, незалежного від великого, чи малого, сусіда. Їхні мови не підлягають жодному сумніву, а з нею й культура та національна гордість. Одним словом – національна мова малого й великого народу є запорукою добробуту усієї людності країни, а не ковбаса, яку обіцяють перед виборами, а після них вона мовби зігнила, або зникла, бо її ніколи й не було.
В згаданих країнах ви не знайдете не тільки їхніх продуктів з описом на мові сусідньої країни (навіть у малих Словенії, Естонії та ін.). Тут також не знайдете багато „героїв”, яких напродукували в Україні за 20 років незалежності. Гадаю, що взагалі у світі жодна цивілізована й демократична країна не має стільки „героїв”, як їх має Україна. Ці залишки вшановування, перевзяті від зниклої імперії, є свідченням того, що в Україні є інфляція на „героїв”, бо їх нараховують біля 300 живих і мертвих! З іншого боку: які то герої України, коли не здатні виступити на захист її суверенітету, а своєю байдужістю дозволяють бути міністром особам, які відверто заперечують Україну як самостійну, а її мову не визнають та ще й пробують знищити за допомоги міністерства освіти.
Диву даєшся, що особа (не можу сказати людина, бо людина має в собі щось гуманного, а особа може бути взагалі без почуття етики, справедливості й совісті), яка при президентові Кучмі займала посаду голови адміністрації навіть не знайома з тим, що Кучма написав. Книжка Л.Кучми „Україна – не Росія” саме для цього окупаційного режиму дуже актуальна. Можна не погодитися з деякими поглядами екс-президента щодо історії України, але не можна йому заперечити патріотизм та те, що він ясно довів читачам, що Україна таки не Росія!
Кучма ще 2004 р. звертав увагу на те, що 12 років тому лише 20% книжкової продукції вУкраїні виходило українською мовою, а сьогодні, певно, і 20% не буде. Кучма зазначив у книзі, що: „Українізація – це відновлення справедливості. Підкреслюю: справедливості. Виходить, діяти ми повинні (і намагаємося!) справедливо. І ніколи не будемо діяти інакше. Але я розраховую на почуття справедливості тих, хто усе ще виступає проти державної політики захисту і підтримки української мови. Чи добре з їх боку забувати про нерівність умов побутування двох мов протягом життя кількох поколінь, чи по совісті – ігнорувати цю нерівність?”
Колишній президент розраховував на справедливість та совість, але їх можна очікувати лише від тих, що справедливі і мають совість! Від несправедливих і безсовісних осіб ніколи не дочекаємось ні одного ні другого! Саме це пояснює поведінку Д.Табачника та декотрих „народних обранців”, дивно лише, що Кучма цього не збагнув. Л. Кучма „посадив на місце” також тих, що люблять повторювати фразу: Історично склалося. Треба йому дати за правду, що історію не „складають” – її творять, а творили історію російської мови в Україні колоніяльною політикою - забороною всього українського, голодомором та розстрілюванням і сибірським морозом, висміюванням всього українського, що й має продовження у вчинках сьогоднішньої влади в Україні. А імперське ставлення до українського підтверджує кремлівський режим, який „хотів” засновувати навіть український телевізійний канал для України, коли хотів Севастополь. А зараз у Росії переслідують не тільки українські організації, але й українську книжку – мов нацисти у 30-х рр. переслідували небажану літературу!
Екс-президент Л.Кучма наївно сподівався на почуття справедливості та совісті у російської інтеліґенції, так її й недочекався. Справедливість та осовісність повинні б бути складовою рисою людей, яких „підвищили” у статусі до ГЕРОЇВ! В часі, коли руйнують українську мову, ліквідують незалежність, совєтизують освіту, переслідують за знищену пусту голову найжорстокішого злочинця ХХ ст. Сталіна (тих , хто не має жодного відношення до ідей тирана і знищення його голови), запроваджують тоталітарний режим, який так добре відомий більшості українців – усі (живі) герої мовби в рот води набрали! Що сталося з почуттям справедливості та совістю численної інтеліґенції та студенства, які ще 20 років тому були так войовничо наставлені на здобуття незалежності; куди ділися ті, що шість років тому велику перемогу Майдану довірили не тим людям!? Сьогодні ж вони вже зрілі, щоб самим перебрати долю у свої руки!
Несправедливість та безсовісність пануючої влади вже не в одній країні призвела до вибуху народного гніву. Останнім таким прикладом вибуху народного гніву є Туніс, де люди довели, що вони не бидло і досягли того, що не вони покинули країну, а покинув диктатор - навіть після 23-річної диктатури!
Покладатися на те, що „якось воно буде”, що Україну не подолають „вороженьки” є не тільки безпідставним, але й аморальним, бо таке ставлення до справи спонукає ворогів України до ще більшого нахабства, а воно вже сьогодні перевершило усі доступні норми!
Туніс (та спогади про Майдан) вселяє надію, що пануванню несправедливості та безсовісності прийде і в Україні кінець, що запанує Закон, який буде для всіх, включно з пануючою верхівкою та тзв. „народними обранцями”, обов’язковим.
За 20 років всі в Україні і ті що виїхали могли переконатися, що побудувати вільну країну з окупаційною мовою неможливо. З цією мовою пов”язані всі війни, злочини, яких зазнала Україна протягом майже 400-річного періоду, тому вже буде на часі, щоб усі в Україні зрозуміли, що добробут у кожну хату можливий тільки з запровадженням державної української. Саме ця мова є одною з найстарших і наймелодійніших мов світу. Саме нею створені шедеври народної пісні, з поміж яких сьогодні цілий світ знає різдвяного щедрика, саме нею створена народна поезія Тараса Шевченка – феномена у світовій літературі. Тому місце цій мові в державі, від якої й походить ця назва – Україні!
Якщо залишкам окупанта мова не подобається, то сьогодні вільний світ і відкриті кордони! Покидати країну повинні не лікарі, інженери, вчителі, науковці, молодь, щоб заробляти на прожиття прибиральницями, чорноробочими, слугами - треба змусити покинути країну ідеологів окупації, які б хотіли знов затягти Україну у рабство, з якого вона ще не вибралася. А окупаційна мова і уряд будуть так довго гальмувати добробут усіх, поки вони будуть панівними в Україні!
Йосиф Сірка, Торонто, 23.01.2011
