БЕР
Четвер
28
16:38

Віктор Бугира: «Лакові туфлі і білі сорочки з краваткою оперативники не носять»

Полковник поліції у відставці Віктор Петрович Бугира присвятив понад двадцяти п’яти років свого життя сумлінній оперативній службі у карному розшуку. Зізнається, що починав у «лихі 90-ті» і справжню оперативну школу пройшов у Корольовському райвідділку міліції м.Житомира: на місцевому ринку шукав «кишенькових злодіїв». Пізніше був переведений в обласне Управління карного розшуку, де значно зміцнив і розширив отримані «на землі» досвід і навички.


– Вікторе Петровичу, розкажіть, що для Вас особисто стало визначальним в обранні професії. Чи не шкодуєте сьогодні, що присвятили життя карному розшуку?

– З дитинства чомусь думав, що стану або пожежним або міліціонером. Я ріс на фільмах про сищиків. Роль справедливого, чесного, дисциплінованого, кмітливого розшуківця – абсолютного взірця – все ж таки перемогла інші мої пориви. А ще мало значення прагнення живої, творчої і неодноманітної роботи - тож пішов працювати у карний розшук, не вагаючись. З вибором не помилився. Минулого року я залишив службу, маючи майже 27 років служби у карному розшуку за плечима. Жодного разу не пошкодував за присвячені цій нелегкій роботі роки. Знаю, що працював по совісті, жив своїм покликанням і до сьогодні вболіваю за службу і своїх колег.


– Отже, у карний розшук Вас, як і більшість оперативників, привела оспівана художніми фільмами романтика. Розкажіть, чи є вона насправді?

– Якщо чесно, «романтика» досить сумнівна і, як виявляється згодом, дуже прозаїчна. Особливо для тих, хто вихований на серіалах. Справа у тому, що оперативники працюють, без перебільшення, цілодобово. І навіть більше - у нічний час доби. Це залежить безпосередньо від злодіянь, які, здебільшого вчиняються підвечір або вночі. Для того, щоб працювати у розшуку, потрібна особлива вправність, фізична і моральна підготовка, а також уміння схопити за хвіст норовисту оперативну вдачу. У карний розшук точно не приходять за «довгим рублем». Лакові черевики й білі сорочки з краваткою оперативники не носять. Ця служба – у прямому сенсі, стиль і спосіб життя кожного з його працівників. Або ти живеш своєю справою, або шукаєш себе в іншій сфері. Третього вибору, як правило, не дано.


– Який він, гарний оперативник, професіонал своєї справи?

– Якось за двадцять з гаком років роботи ніколи не замислювався про те, як стають оперативниками. Але якщо так стоїть питання, то відповім: оперативник повинен володіти цілою низкою особистих якостей, таких, наприклад, як хитрість, спритність, комунікабельність, кмітливість. Якщо в людині це є, то працювати в карному розшуку їй легко. Звісно, усьому можна навчитися, але процес перетворення особистості займає тривалий час і грає не на руку самому кандидату на службу. На практиці багато людей просто не витримують нашої повсякденної «романтики». Розкриваючи найрізноманітніші злочини, оперативникам карного розшуку доводиться спілкуватися з різними людьми - від відвертих безхатченків до високоосвічених професорів. Ось тут необхідні саме такі особисті якості - комунікабельність, а ще уміння розмовляти і добірним жаргоном, і літературною мовою. Словом, потрібно уміти перетворюватися в залежності від ситуації. Так розкриваються злочини, часом навіть, здавалося б, найбезнадійніші.


– Безпосередня робота зі зловмисниками – це важлива особливість служби у карному розшуку?

– Раніше злочинний світ був дещо іншим. Він керувався певними поняттями, а його представники іменувалися «порядними бандитами». Усе закономірно і просто, кожен робить свою роботу: хтось краде, хтось його ловить. У результаті - ніхто ні на кого не ображається. Тому що бандит знає: раз переступив Закон, був затриманий правоохоронцями, значить, буде відповідати за вчинене. Сьогодні ж злочинність змінилася до непристойності. Бандити зраджують своїм поняттям, а тому стали безпринципними, нахабними і надміру жорстокими. «Порядний бандит» не дозволяв собі бити старого, пригостити наркотиками малого і обдурити каліку. Сьогодні, на жаль, ці поняття відійшли у давнину. У цілому, напевно, це залежить від багатьох змін у самому нашому суспільстві. Тому методи роботи розшуківців теж змінюються.


– Які резонансні розкриття є на вашій пам’яті, про що могли б розповісти?

– Події були різні, у тому числі й вражаючі, що мали резонанс не лише на Житомирщині, а й для всієї України. Я пам’ятаю, наскільки трудомістким і складним процесом на початку 2000-х було викриття та затримання так званої «банди людожерів» у Житомирі. Ця справа набула значного розголосу та й сьогодні де-не-де спливає у засобах масової інформації.


Проте найбільш пам’ятними для мене були заходи із розкриття кричущого злочину, вчиненого у Житомирі у середині 90-х. Чоловік викрав неповнолітню дівчинку, яка проживала із сім’єю у будинку поверхом нижче від нього. Зачинив у своїй квартирі ні в чому неповинне дитя і безжально вбив. Тіло вивіз до лісопосадки і закопав. А з батьків під виглядом аноніма почав вимагати солідну суму за повернення доньки, хоча дитина вже на той час була мертвою.


Тоді вся міліція працювала над розкриттям зухвалого і нечуваного на ті часи злочину. Було організовано масштабні заходи оперативного характеру, влаштовувалися засідки, відслідковувалися телефонні дзвінки та кореспонденція… Словом, робилося усе можливе і неможливе, щоб оперативно викрити місцезнаходження покидька і врятувати дівчинку.


Чому такий відбиток наклала на мою пам'ять ця подія? На певному етапі проведення заходів мені довелося перебувати у квартирі зі згорьованими батьками. Причому, я вже знав, що дитини немає в живих. А батьки – ні. Вони чекали будь-якої звісточки, якоїсь найменшої відрадної новини від нас, правоохоронців. До затримання злочинця залишалися лічені години. Й вони під тягарем страшної таємниці видалися мені вічністю…


Коли ж нелюда затримали під час отримання замовлених коштів, не одному мені хотілося чисто по-людські розірвати його самого на шмаття. Ні, це була не злість, скоріше, обурення і відраза до ницої істоти, не людини.


У квітні 2011 року у дворі власного будинку кількома ударами ножем був убитий 31-річний житель обласного центру, приватний підприємець, який займався наданням інформаційних послуг таксистам. Ми з’ясували тоді, що загиблий у вечірній час вийшов з власного будинку до гаража, розташованого неподалік домоволодіння, а коли повертався, невідома особа і нанесла йому смертельні удари.


Першочергово розглядалось декілька версій причин злочину, у тому числі професійна діяльність підприємця, помста, раптовий конфлікт на вулиці та неприязнь близьких родичів. У результаті була встановлена ймовірна причетність до злочину дружини загиблого та працівника його ж підприємства. Подальші слідчі дії та оперативні заходи підтвердили цю інформацію, зокрема і те, що замовником убивства стала дружина загиблого, а виконавцем – її коханець.


Нині причетні до цього тяжкого злочину відбувають покарання у місцях позбавлення волі.


– Ваш робочий день не мав часових обмежень і тривав у режимі 24/7. У чому знаходили натхнення?

– Загалом, як і всі мої колеги, у своїй сім’ї. Для оперативника немає кращої віддушини, ніж розуміння надійно захищеного тилу і відчуття того, що на тебе вдома чекають. Причому, щиро раді твоєму поверненню. Це грандіозна підтримка. Але це натхнення в глобальному сенсі. А щоденне спонукання робити подальші кроки – це просте людське «дякую»: від тих, кому допоміг повернути викрадену річ, або й навіть від тих, кого вчасним викриттям зупинив і відвернув від злочинного шляху. І таке бувало, до речі!


– Чи можете назвати основні зміни, які відбулися у службі карного розшуку за останні роки і що ще, на вашу думку, можна було б змінити для покращання роботи оперативників?

– Карний розшук за останні роки – це абсолютний факт – помолодшав, як і вся поліція загалом. Колись, коли я прийшов на службу, молодих працівників було відсотків 30. Було в кого вчитись і було, кому вчити. Сьогодні оперативник здебільшого самостійно здобуває усі премудрості розшукової роботи. Але у цьому є свої «плюси». Якщо він у процесі науки сам набиває собі шишки, то у результаті маємо справжнього професіонала!


Інший аспект – відчутне покращання матеріального забезпечення. Це і заробітна плата оперативників, і поповнення підрозділу транспортними засобами, іншими технічними засобами, необхідними у щоденній роботі. Хотілося б, щоб цей напрямок підтримувався керівництвом і надалі, бо карний розшук має розвиватися відповідно до викликів сьогодення. Інакше робота буде уповільнюватись і лише ускладнюватись.


Що б ще хотілося побажати для майбутнього карного розшуку? Напевне, створення позитивного іміджу сищика. Причому, у кінематографії. Бо в іноземних фільмах й сьогодні видно сильних, кмітливих і справедливих детективів. Натомість українського розшуківця у сучасних кінокартинах немає. Якщо запитати у пересічного громадянина, то він обізнаний з професією дільничного чи слідчого. А хто такий опер, не відповість.


Не скажу, що це основоположна рушійна сила. Оперативник буде працювати і без зайвої до нього уваги. Однак, коли у суспільстві складеться отой «романтичний портрет» сищика-професіонала, дійсним операм працюватиметься морально легше.

Сторінки:
Нагору