- Думка про те, що поліцейський – не жіноча професія, а тим більше, поліцейський-оперативник, не нова. Тим не менш, як Ви її обрали?

Важливу роль зіграли мої внутрішні переконання: зло має бути покараним. І, працюючи на посаді державного службовця, я вирішила пройти професійну підготовку поліцейських та спробувати себе оперативним працівником. Зараз я думаю, що зробила правильний вибір і задоволена. В іншій іпостасі себе просто не уявляю.

Хоча, згодна, що для жінки – це важкий вибір. Тоді , коли я його робила, мене підтримали батьки. Вони й нині розуміють, що у мене важлива і непроста робота: можуть посеред ночі підняти і я мушу кудись їхати, когось шукати. Але батьки пишаються мною, дідусь, якому 82 роки, теж, усім розповідає, що його внучка працює у поліції. Але інколи все ж питають: «Як же ти там працюєш?»

Чоловік цивільний і часом певних моментів не розуміє. Але загалом родина ставиться позитивно до мого вибору.

- А що для Вас карний розшук?

Завжди щось несподіване. Ти приходиш уранці на роботу і ніколи не знаєш, чи сьогодні повернешся додому. Реально: у шафі у кожного з нас є сумка з речами, необхідними для виїзду. Отримав команду, береш і вперед.

- В чому ж знаходите натхнення для такою непередбачуваної роботи?

Спілкуючись з іншими, цивільними людьми, я зрозуміла, що багато з них вважають, що робота оперативника – шаблонна. Це зовсім не так. Дуже часто треба проявляти і творчі здібності, і приймати нестандартні рішення. Напевно, у цьому і є моє натхнення. Отримуєш задоволення від результатів роботи. Це надихає працювати далі.

Хоча, звісно, є як позитивні, так і негативні моменти. Коли знайдеш зниклу людину, це радість для і для її родини, і для нас: допомогли комусь, вирішили проблему. Але складно повідомляти людям, чиїх рідних шукали, що знайшли тіло. Тут уже сльози, і крики, і приємного мало…

Наприклад, у січні 2018 до нас звернулась мати жителя Київської області. Молодий чоловік зник на території Народицького району Житомирщини. Уже через кілька днів після звернення ми знали, що його немає в живих. Однак, щоб повідомити про це рідним, треба було знайти тіло, що виявилось не так просто. Багато разів ми виїздили у це село, розташоване, практично, на краю географії області. Воно відселене (зона відчуження) і там всього кілька мешканців. По тій інформації, що ми мали, чоловік був убитий, а його труп схований у колодязі. Знайти, в якому саме, вдалось не відразу. У селі буквально біля кожного будинку закинуті криниці, і не по одній. Завдяки спілкуванню з місцевими, зібраній іншим шляхом інформації нам таки вдалося під час однієї з поїздок знайти потрібний колодязь.

Це складно: розповісти про все матері: молодий чоловік, явні ознаки насильницької смерті на тілі. Зараз це вбивство вже розкрито, особу підозрюваного встановлено і він у розшуку, оскільки, за нашою інформацією, знаходиться поза межами України. Раніше підозрюваний уже притягувався до кримінальної відповідальності.

- А чи доводилось самій рятувати життя людей?

Якщо в буквальному розумінні, то, звичайно, так. Доводилось рятувати і колег, і інших. Але я та й вони не дуже хочуть про це згадувати. А якщо у переносному значенні, то інколи вчасною розмовою з людиною, можна допомогти та врятувати життя. Пригадую, 17-річну дівчину. Коли ми познайомилась, вона навчалась в одному з інтернатів області, була агресивна, ігнорувала заняття, часто втікала з навчального закладу. Так ми і познайомились. Уже нині, кілька років потому, вона каже, що моя розмова з нею тоді змінила її життя. Вона закінчила навчання, обрала професію, вийшла заміж і адаптувалась до нормального життя. Ми й досі спілкуємось і вона не раз згадує про ту, першу, «виховну» бесіду.

- Яким, на Ваш погляд, має бути хороший оперативник?

Це професіонал, який любить свою роботу. Допомагає людям та переймається їх проблемами. Важливим є те, щоб колегам було легко з ним працювати. У нього має бути багаж знань і досвіду, який він нестандартно застосовує.

Коли я прийшла працювати в Управління карного розшуку, наставником у мене був Ігор Павлович Хілевич. З вигляду суворий, але дуже обізнаний. Я вникала у професію і, коли він ставив мені завдання, дуже старалась, щоб не підвести. Згодом уже вчилася і нині щодня учуся у свого керівника розшукового відділу Андрія Михайловича Куліша. Він може все: дійсно професіонал.

- За практику Вашої робити є якісь найбільш пам’ятні або чимось особливі події чи злочини?

Взагалі багато. Один з таких, що прогриміли на всю країну – угон маршрутки у Києві та стрільба при цьому по поліцейським.

29-річного підозрюваного наші оперативники затримали у березні 2017 у м. Фастові Київської області. Загалом він був причетний до вчинення низки тяжких злочинів на території кількох областей: зґвалтування, викрадення людини, розбійні напади, незаконні заволодіння транспортними засобами, посягання на життя поліцейських і т.д. Його спільника по окремим злочинам розшуківці області затримали ще у листопаді 2016 і навесні 2017 він навіть був уже засуджений.

А підозрюваний, як ми встановили, увесь цей час переховувався в інших регіонах під чужим іменем, використовуючи викрадені бланки паспортів. Такий самовпевнений та досить обізнаний молодик. Раніше неодноразово судимий. Навесні 2016 він звільнився по «закону Савченко» з місць позбавлення волі, а з листопада 2016 ми уже його розшукували за низку тяжких злочинів. Провели багато оперативно-розшукових заходів, і у результаті він був знайдений та затриманий. Зараз відбуває покарання за всі свої злочини.

Ще один приклад. Під час ідентифікації особи серед інших заходів ми все частіше використовуємо поширення відповідної інформації у мас-медіа. Це допомагає розшукати і тих, хто ховається від поліції чи суду, і встановити особи загиблих. Сучасна інформатизація суспільства та співпраця з ЗМІ значно допомагають у таких випадках.

Кілька років тому на околиці одного з сіл Брусилівського району був знайдений труп чоловіка з численними ножовими пораненнями. Ми тривалий час не могли встановити його особу, допоки дружина, жителька столиці, не впізнала по фото у соцмережах татуювання свого зниклого чоловіка-таксиста. Уже після того оперативники змогли встановити причетних до його вбивства. Нині вони теж відбувають покарання.

- Пані Олена, як на Вашу думку, чи змінився карний розшук за останні роки?

Знаєте, я вважаю, що зміни у роботі карного розшуку розпочалися ще у 2012, коли було прийнято новий Кримінальний процесуальний кодекс. Він кардинально вплинув на діяльність оперативників. Але зміни тривають і досі. І по відчуттям, ми дійсно стали ближче до людей. Можу впевнено сказати, що зараз реєструються абсолютно усі звернення про безвісне зникнення громадян.

Хотілося б, щоб законодавча база теж змінилась. Є моменти, коли чітко не визначені повноваження оперативних працівників, інших органів та підрозділів. Поки налагодиш взаємодію з судами чи прокуратурою та визначиш алгоритм дій у тій чи іншій ситуації – буває дуже довгий шлях. Якби був чіткий механізм проведення оперативно-розшукових заходів, гласних чи негласних, було б простіше працювати.

- Напередодні Дня карного розшуку, що б побажали колегам?

Здоров’я і натхнення допомагати людям! Працювати разом у такому ж колективі ще довгі роки!