Ставлення до бездомної тварини - це один з показників істинності людських почуттів. Набагато легше любити домашнього улюбленця, породистого й любого, який є твоєю власністю, іноді - символом твоєї заможності, аніж бездомну собаку, що може завдавати певних незручностей. Окрім того, всі знають, що людина характеризується ставленням до всіх живих істот, тобто, якщо людина любить тварин, то, як правило, ця людина любить і людей. І навпаки. Якщо ж говорити про причини поширеного в нашому суспільстві ставлення до бездомних тварин, то одна з них полягає в наступному. Коли людині погано внаслідок ряду причин (немає хорошої зарплати, роботи тощо), то у неї виникає стан незадоволеності. Цей стан може провокувати агресію на оточуючих (як правило, неусвідомлену), і часто об'єктом цієї агресії виявляється не той, хто винен, а той, хто опиниться під рукою. Наприклад, бездомна тварина.

Про проблеми, пов’язані з бродячими собаками в місті, ми неодноразово писали на сторінках нашого видання. Міська влада, зрештою, теж вирішила боротися із цим явищем гуманними методами, розпочавши процес створення притулку для бездомних тварин, але, зрозуміло, що це справа не одного дня. Допоки ж від бездушного поводження страждають не лише "брати наші менші", але й ті городяни, які намагаються хоч якось їм допомогти.

«Для мене вони, як діти,» -

саме так говорить про своїх "підопічних" - 6 собак та 5 котів - 76-річна Віолетта Харченко. Свого часу після закінчення єдиного на той час подібного ВУЗу - Ленінградського інституту живопису, скульптури та архітектури ім.Рєпіна Академії мистецтв СРСР доля закинула її у Житомир, де понад 17 років вона пропрацювала завідувачкою художнього відділу обласного краєзнавчого музею.

Саме любов до тварин змусила Віолетту Григорівну далекого 1979 року обміняти свою квартиру в елітному районі нашого міста на частину будиночка в тихому куточку вул.1-го Травня.

Так склалася доля людська, що на сьогодні жінка не має в місті ані родичів, ані дітей, єдиною розрадою і радістю для неї залишаються собаки і коти. Ще зовсім недавно їх налічувалось 16, однак, за словами Віолетти Харченко, кількість тварин постійно змінюється то в один, то в інший бік: дається взнаки близьке розташування ринків.

-Режим мого життя абсолютно відрізняється від режиму інших людей,-говорить Віолетта Григорівна, - сплю я лише декілька годин на добу, увесь інший час віддаю своїм вихованцям, слідкую, аби вони не приносили незручностей сусідам та іншим людям. Звичайно ж, без фінансової допомоги сторонніх людей мені було би надзвичайно важко, однак, як кажуть, світ не без добрих людей. Деякий час гроші на моїх улюбленців надсилала племінниця моєї приятельки, нині ж поштовим переказом я постійно отримую кошти з Києва від жіночки, якої не бачила жодного разу. За її словами, вона прочитала про мене в одній із газет і з того часу підтримує мене фінансово, в середньому присилаючи по 500 гривень щомісяця.

Багато незручностей приносить і те, що у моєму будинку немає води. Колись поблизу була колонка, але сусід її переніс, збудувавши собі на тому місці гараж, тому воду я змушена купувати привозну, що теж позбавляє мене багатьох людських привілеїв.

Звичайно ж, якби у місті був притулок для бездомних тварин, я не вагаючись віддала би їх усіх туди та поки такого немає, я не можу дивитись на страждання цих нещасних котів та собак, - переконує Віолетта Григорівна.

Пожежа як вирішення усіх проблем?

У ніч з 2 на 3 травня 2010 року близько опівночі хата Віолетти Харченко загорілася. Внаслідок пожежі згоріли стіни, дах, майже усе майно господині. Врятував життя Віолетти Григорівни сусіда, який витягнув стареньку із полум’я, однак та кинулася рятувати своїх звірів, що ледь не коштувало їй життя знову. На щастя усі залишились живі.

Сама погорільця стверджує, що її помешкання підпалила сусідка, адже це не перша спроба позбавитись від господині своєрідного притулку для тварин. За словами Віолетти Григорівни, все почалося у 2006 році через город, який був рівномірно поділений між усіма мешканцями будинку (а тут проживає чотири сім’ї). Пізніше, одна із сусідок зуміла приватизувати не лише свою частину, але й землю Віолетти Харченко. Намагання відновити справедливість закінчились нічим, проте з того часу сусідка періодично "дає про себе знати": на адресу Віолетти Григорівни почала лунати лайка та погрози, а одного дня її взагалі побили і намагалися задушити. Після госпіталізації лікарі виявили у потерпілої струс головного мозку, поламані ребра, ногу та інші ушкодження.

Добрі люди завжди знайдуться

У цьому глибоко переконана Віолетта Харченко. За її словами, після пожежі вона довго не могла оговтатись, але тварини змусили піднятися на ноги і замислитись про день завтрашній. Після письмових звернень до житомирського міського голови Віри Шелудченко та голови облдержадміністрації Сергія Рижука жінка знову з оптимізмом дивиться на життя. Адже саме за дорученням цих високопосадовців, а також за допомогою депутатів міської ради Анатолія Сахневича, Сергія Сухомліна, Геннадія Кар­пінського та депутата обласної ради Володимира Ткачука в оселі Віолетти Григорівни завершується ремонт: поставлені нові пластикові вікна, двері, відновлено дах тощо.

Сама ж Віолетта Григорівна впевнена, що без любові до всього, що нас оточує, людське життя не має жодного сенсу.

А крапку в цій детективній історії мають поставити правоохоронні органи, хоча на сьогодні впевненість є лише в одному: допоки є такі люди, як Віолетта Харченко, до тих пір наш світ буде добрішим і милостивішим.

Автор статті: Нестор Правдін

За матеріалами: Часопис "Місто"