19 червня у світі відзначають День дитячого футболу. Кореспонденти Суспільного поспілкувалися з дванадцятирічною футболісткою Анною Григоришиною, котра вже сім років займається спортом, останні два з яких – професійним футболом.

"У себе в дворі я грала з хлопцями у футбол і мені дуже подобалося, – говорить Аня. – Захотілося займатися цим професійно. Мама довго мені відмовляла, тому що я – дівчинка. А потім у Житомирі з'явилася дівчача футбольна команда. Я записалася в неї у березні 2019 року та до сьогодні граю".

Журналістам Суспільного Аня розповіла, що в її сім'ї ніхто футболом професійно не займався. Тато трохи грав у дитинстві, а мама – в коледжі. Дівчинка каже, що до 2019 року відвідувала гуртки з акробатики та айкідо, але тепер мріє стати відомою футболісткою.

"Коли Аня вирішила піти з айкідо, я сказала: все, більше ти нікуди не підеш, у мене не вистачає сил, – говорить мама Ані Вікторія Дубовик. – Але потім вона сказала, що хоче ходити на футбол, і тут у мене з'явилася якась категоричність. По-перше, футбол же ніби вважається чоловічою грою. Я боялася, що з тендітної дівчинки може вирости жорстка дівчина, тому була категорично проти. Вона вмовляла мене років три, мабуть. Щоразу, як Аня була на вулиці, коли не вигляну у вікно – вона б'є м'яча, а з нею біжить юрба хлопців. Тоді я зрозуміла, що проти природи нічого не вдієш".

Вікторія каже, що вона вирішила записати доньку до хлопчачої команди з футболу з думкою про те, що відвідавши кілька тренувань і побачивши, наскільки це важко, Аня відмовиться. Але тоді якраз з'явилася команда дівчат "Зірочки Полісся", куди набирали юних футболісток. І Аня стала однією з них.

"Не кривитиму душею – були моменти, коли Аня розчаровувалася, адже фізичне навантаження досить велике, одна розминка, мабуть, тільки хвилин сорок. А донька не була готова до цього. Вона думала, що вийде на поле, буде просто грати і все. Тренування виявилися складними. Але нам пощастило з тренером. Він до них ставиться не тільки, як до дівчат, але і як до спортсменок. А там вже інше ставлення", – говорить мама Ані.

Зі слів Ані, тренування тривають по півтори години, проходять вони тричі на тиждень. Бувають різними, але в основному, це розминка, удари, пробіжка. Юній футболістці найбільше подобається виконувати удари.

"Існують стереотипи, що хлопці вміють грати у футбол, а дівчата – ні, але ми доводимо протилежне. У мене немає таких друзів, які б говорили, що мені це не підходить. Багато моїх подруг теж люблять грати у футбол. Немає тих, хто б сказав: "Ти ходиш на футбол, значить, не така, як всі". Навпаки, всі до цього ставляться нормально. Я навіть на уроках фізкультури навчаю однокласників грати у футбол. Спочатку це звичайна розминка, а потім дівчата йдуть на волейбол, а хлопці – на футбол. І я йду разом з хлопцями. А ще якось у дворі я намагалася тренувати одну дівчинку. Мені цікаво когось навчати",– розповідає Аня.

Дивитися футбол по телевізору юна футболістка не дуже любить, але має улюбленого гравця – Ліонеля Мессі. З її слів, найважливішою у футболі є швидкість. На питання, чи поїхала б працювати у закордонну футбольну команду, Аня каже, що поїхала б, але грати у команді "Зірки Полісся" їй теж дуже подобається, бо там вже всі свої.

Дівчинка говорить, що мріє навчитися добре грати у футбол, аби нею пишалися батьки. А в майбутньому хоче не лише продовжити займатися професійним футболом, а й стати тренеркою.