Його військовий шлях розпочався у 2000 році, коли Владислав був призваний на строкову службу до 95-ї бригади. Відтоді його життя нерозривно пов’язане з військовою справою. Він почав як солдат у мінометній батареї, став командиром підрозділу, а згодом — начальником артилерії батальйону.

«Я пройшов шлях від солдата до офіцера в одному підрозділі, — згадує Колодинський. — Це було непросто, але саме це дало мені змогу краще розуміти і своїх підлеглих, і відповідальність за кожне прийняте рішення».

Владислав був одним із восьми бійців 95-ї бригади, які брали участь у миротворчій місії в Іраку.

2014 рік став випробуванням для всієї країни та особисто для Колодинського. Війна застала його на горі Карачун, де 95-та бригада розпочала виконання бойових завдань. Він брав участь у найзапекліших боях, включаючи легендарний рейд Забродського. Торецьк, Ізюм, Кам’янка, Довгеньке — у цих гарячих точках славетна 95-та залишила свій слід.

Завдяки рішучим діям Владислава було знищено сотні одиниць ворожої техніки, зупинено численні штурми та наступи противника.

Одного разу, керуючи вогнем своєї батареї з броньованої машини БАРС, Владислав потрапив під обстріл.

«Машину знищили, але я вижив лише завдяки випадку. У момент вибуху я був за кермом, тоді як основний удар припав на командирське місце. Я встиг вибратися з машини та відповзти в безпечне місце», — розповідає він.

Незважаючи на втрату техніки, Владислав продовжив корегувати вогонь, перебуваючи під обстрілом.

«Це був один із тих моментів, коли немає часу на страх. Головне — виконати завдання і зберегти життя побратимів», — додає воїн.

Війна забрала у Владислава здоров’я. Через численні контузії він нині бореться з розсіяним склерозом і має проблеми з ходьбою.

Сьогодні Владислав Колодинський — повний кавалер ордена Богдана Хмельницького. Його історія — приклад мужності, самовідданості та професіоналізму.