- Я військовий у третьому поколінні: мій дід, батько і я – ми усі обрали цю професію – захищати країну. Після школи у мене навіть іншої думки не було. Відразу подав документи до Полтавського вищого зенітно-ракетного командного Червонознаменного училища. Потім служив у Нацгвардії, а після її розформування – у внутрішніх військах МВС. Паралельно отримав профільні освіти у Національному університеті оборони України та Національній академії внутрішніх справ. У 2011 році звільнився на пенсію за вислугою років.

У 2014 році, після загострення ситуації на сході, В’ячеслав Печененко був серед перших добровольців новоствореного у структурі МВС батальйону особливого призначення «Дніпро-1». Досвідченого офіцера призначають заступником командира. Упродовж наступних двох років, як зізнається сам полковник поліції, його та бійців підрозділу очікували найскладніші випробування.

- «Дніпро-1» отримував гарт у боях під Маріуполем, Пісках, Іловайську. З реальними бойовими діями ми зіткнулись саме там: з 19 по 30 серпня 2014 ми були в епіцентрі страшного пекла. І, повірте, це було непросто.

Один з найскладніших емоційних моментів – перші втрати. 29-річний Роман Харченко загинув під час штурму блокпосту 18 серпня. Цього ж дня поліг і Сергій Тафійчук. Його тіло залишилось на полі бою. Противник вогнем відсік бійців батальйону від місця загибелі 30-річного побратима.

- Кілька днів, з 19 по 24 серпня, ми намагались забрати тіло Романа, допоки на День Незалежності не вибили бойовиків з блокпосту, - згадує В’ячеслав Печененко. – Розмову з його рідними, які благали повернути сина, пам’ятаю й досі. Загалом в Іловайському котлі загинуло 15 бійців «Дніпра-1» і найбільші втрати були ще попереду.

28 серпня увечері батальйону, як і іншим підрозділам захисників, надійшла команда про шикування уранці наступного дня у колони разом з технікою для виходу так званим «зеленим коридором». Але коли це відбулося, супротивник почав змінювати попередні домовленості та вимагати від українських воїнів скласти зброю і виходити під білими прапорами. На такі умови не погоджувались ні керівництво, ні бійці. Після важких і нервових кількагодинних перемовин врешті була дана команда просуватись за визначеним маршрутом зі зброєю, але вогонь не відкривати.

- Коли ми пройшли перше кільце оточення, з’явилась надія, що нам вдасться вийти з котла без втрат. Однак, як тільки ми опинились на відкритій місцевості із викошеними полями з обох сторін, по колоні відкрили вогонь. Фактично, розпочався розстріл упритул. Ми, як могли, намагались розгорнутись та відкривали вогонь у відповідь, приймаючи бій, і одночасно відступаючи із місця наскрізного прострілу.

Таким чином частина бійців батальйону вийшли до Новокатеринівки і зупинились, оскільки обстріл продовжувався з усіх сторін.

- Тут уже відповідальність за кожне твоє рішення була колосальна, бо вартувала життя. Був момент, коли ми згодом уночі просувались на Комсомольськ і для орієнтування у напрямі отримали допомогу від наших у вигляді світлових ракет. Буквально за півгодини, як тепер я знаю напевне, такі ж сигнали почав подавати супротивник, намагаючись змінити вектор нашого руху на 90º. На щастя, ми не піддались на провокацію і лише завдяки цьому вийшли з оточення.

Після іловайських подій батальйон «Дніпро-1» був реформований у полк патрульної служби поліції особливого призначення «Дніпро-1» Головного управління поліції в Дніпропетровській області і очолив його полковник поліції В’ячеслав Печененко, який зі своїми бійцями був аж до 2016.

Щемливим спогадом про ті події нині є нагороди «Іловайський хрест» від бойових побратимів та державні орден Данила Галицького та знак МВС «Захиснику Маріуполя».

- Пропозиція про зміну напряму діяльності надійшла дещо несподівано для мене від Міністра внутрішніх справ Арсена Борисовича, але я її сприйняв як новий виклик і водночас обов’язок робити для своєї країни необхідну і відповідальну справу на мирній території, - розповідає В’ячеслав Печененко про своє призначення керівником поліції Житомирщини.

Відтак з травня 2016 полковник поліції очолює обласний підрозділ. За командиром на нове місце служби прибули й побратими. Тож тепер поліція Житомирщини стала міцніша й потужніша ще на кілька десятків бойових офіцерів, патріотів України, які з гідністю пройшли випробування війною.

Син Олександр теж обрав професію правоохоронця і прийшов на службу до лав поліції Дніпропетровщини.