Вишивку "біллю", тобто білими нитками по білій тканині, краєзнавець із Новограда-Волинського Володимир Іванюк називає вершиною українського мистецтва. Каже, що така вишивка – це маркер Бісів і ніде на Правобережжі більше немає таких сорочок. Сама сорочка пошита за поліським кроєм, дивом краєзнавець називає абстрактні візерунки на світлому полотні. Розшиті одним кольором і в той же час різними тонами рукава, поділ, комірець та манжети – ознака бісівської вишивки.

За переказами на теренах Баранівського району проживала ціла народність. Жителі шістьох сіл – Радулина, Дубрівців, Суємців, Смолдирева, Зірки та Зеленого Гаю мали прозвище "Біси", що не мало жодного стосунку до диявола. За дослідженнями Володимира Іванюка, такі сорочки носили його пращури:

"У мені тече бесовська кров. До чортів це немає ніякого стосунку. Це слово у тюрків означало "п'ять". Як у нас був тризуб, так у них був знак – 5 вертикальних стріл".

Володимир Іванюк розповів, що коли вперше побачив таку українську сорочку, то захопився і почав їздити селами, вишукуючи старовинні вишиванки:

"Заїжджаю – бабця поле картоплю. Питаю, чи є сорочки, а вона мені цілий оберемок виносить. Каже, я вже хотіла їх палити, бо місце займають. Також в Радулин я заїхав, тітка каже: десь валялася сорочка. Почала шукати, знайшла на курнику. Вона вся у посліді. Я привіз додому, відмив – на ній з'явилося срібло і вона заблищала".

Колекцію українських бісовських вишиванок краєзнавець збирав 20 років. Каже, що шукати втрачені речі – захоплююче заняття:

"Ми живемо у час одноразових речей, штамповок. Річ, яку ми носимо, не схоче ваше дитя чи онуки носити. А є речі, які на багато віків. То є вершина".

Зі слів Володимира Іванюка, зараз деякі майстрині навчилися вишивати подібні сорочки. А от свої ексклюзивні українські вишиванки колекціонер каже не продаватиме.