Ці події назавжди закарбувалися у пам’яті всіх українців. У когось був жах, хтось був шокований. Однак всі точно знали — українці будуть боротися за свою незалежність.

У перші дні війни Збройні Сили України нещадно нищили ворога на підступах до Києва, Чернігова, Сум, Харкова, Миколаєва, Херсона, Маріуполя та низки інших міст, які окупанти планували захопити. У намаганнях рашистів «взяти Київ за три дні», постраждала і північна частина Житомирщини, а також обласний центр. Регулярні обстріли півночі Житомирської області та поодинокі авіанальоти та ракетні удари самого Житомира не злякали нас, а тільки згуртували. Ми почали боротьбу.

Житомирщина стала гуманітарним хабом. Сюди почали прибувати перші переселенці, сюди прямував гуманітарний вантаж, тут активно створювалися підрозділи оборони України.

Згодом, почалася активна робота з налагодження співпраці із закордонними колегами, отримання від них допомоги для різних потреб області. Також почалися пошуки шляхів та ресурсів для відновлення зруйнованого окупантами. З часом, нарощування потужностей Житомирщини дали можливість допомагати й іншим областям, які постраждали від варварського вторгнення рф. Область надсилала і продовжує надсилати допомогу деокупованим регіонам України.

Ці події у пам’яті багатьох українців згадуються, як один, але дуже довгий лютий, який не закінчується вже 365 днів.

Боротьба триває… Боролися, боремося і поборемо!

Слава Україні! Героям Слава!