Про це Суспільному розповіла директорка Житомирського міського центру соціальних служб Ольга Юрченко.

За її словами, Володимир Плотницький народився у Житомирі, отримав середню освіту в гімназії №23. Потім навчався у Державному університеті "Житомирська політехніка" за спеціальністю "Програмування". Працював у сфері приватного бізнесу. З грудня 2022 року Володимир добровільно приєднався до Збройних Сил України захищати Україну.

"Він був дуже скромним, врівноваженим, щирим і добропорядним. Його талант та військовий досвід вражали навіть його побратимів та наших волонтерів, які підтримували його військову частину", — сказала Ольга Юрченко.

Брат загиблого воїна Сергій Плотницький розповів, що востаннє бачив Володимира під час його відпустки кілька місяців тому.

"Війна — це не романтика, як було, так і говорив. Там немає нічого доброго", — розказав Сергій Плотницький.

Зі слів сусідки Володимира Плотницького Людмили Лабчик, він завжди пропонував свою допомогу.

"Він завжди приходив, обіймав, запитував, як у вас, що у вас, чи може щось допомогти. Це була надзвичайна людина. Дуже шкода, не можу повірити. Нещодавно, коли він був у відпустці, ми зустрілися, обійнялися з ним. Я запитала Вову, як там? — "Ой, не питайте." І все. І ми більше про це не говорили, він лише про хороше згадував. Дуже шкода", — пригадала Людмила Лабчик.

Військовий загинув 13 квітня 2024 року на сході України під час виконання бойового завдання. Воїна поховали на Смолянському військовому кладовищі. У Володимира Плотницького залишилися батьки та брат.

За інформацією директорки Житомирського міського центру соціальних служб, Ігор Демянчук народився у Житомирі. Отримав базову середню освіту в загальноосвітній школі №19. Після цього пройшов трирічну службу у військово-морському флоті. Працював у сфері приватного бізнесу.

"У листопаді 2023 року Ігор добровільно вступив до лав Збройних Сил України на захист країни, хоча вже міг цього не робити. Його вміння бути майстром не лише техніки, а й лікарем людських душ, це привертало до нього побратимів. Його дуже поважали і шанували. Він був кмітливим, відважним і рішучим воїном", — сказала Ольга Юрченко.

Колега Ігоря Демянчука Олег Іжовський розповів, що до початку повномасштабного вторгнення Ігор працював водієм у сфері приватного бізнесу.

"Він був позитивною людиною. Дуже шкода. Він пішов добровольцем перед Новим роком. У мене в телефоні залишилися останні його дзвінки. Тиждень тому він мені телефонував, питав, чи можна поставити у мене машину для фронту, яку йому мав привезти товариш. Я відповів, що звичайно можна", — розказав Олег Іжовський.

"Він завжди був готовий допомогти, зробити все, навіть ремонт. Мій син інвалід, Ігор допомагав і підвезти, і до лікарні. Він завжди турбувався, як батько. У нього є дочка Євгенія і він дуже любив її", — сказала теща загиблого Ігоря Демянчука Галина Янович.

"Він буде сміятись до сліз, тепер лише в наших спогадах. Він помер від рук ворога за кожного з нас. В нас більше немає тата, він помер від рук чужого солдата. Чийсь син, чийсь брат, чийсь друг, помер від ворожих рук", — прочитала вірш донька загиблого Ігоря Демянчука Євгенія.

Ігор Демянчук загинув 16 квітня 2024 року на Донеччині під час виконання бойового завдання. Воїна поховали на Алеї Слави на Корбутівському міському кладовищі. У нього залишилися мама, сестра та троє дітей.