Третього березня 2022 року Олександра з сином виїхала евакуаційним автобусом до Польщі. Каже, що треба було рятувати сина.

"Виїхали через те, що у сина почалися судороги, око у нього перекосило через стреси від вибухів. Я бачила, що мені потрібно у безпечне місце свою дитину вивозити", — розповідає Олександра Стежко.

Жінка каже, що їх запросила жити до себе родина з польського міста Вроцлав.

"До теперішнього часу ми спілкуємося, товаришуємо. Дуже гарна родина, гарні взаємини у нас. Дуже вдячна їм взагалі", — каже Олександра Стежко.

Вже через тиждень Олександра почала шукати роботу у Польщі.

"Зрозуміло, що без знання мови дуже важко було знайти роботу, але через те, що багато українців туди приїхало, то чимало організацій і підприємств шукали людей, які знали хоча б дві мови: або польську і українську, або англійську й українську, тому що Вроцлав — це міжнародне місто. І якщо ти там знаєш англійську мову, то, в принципі, ти можеш і не знати польської — це нормально", — розповідає Олександра Стежко.

Через деякий час їй зателефонували з одного з музеїв і запросили пройти співбесіду.

"У мене було чотири співбесіди. Якщо для поляка вона була одна, то у мене їх було чотири. Кожного разу мені потрібно було доводити, що я можу працювати, що у мене нормальний стан, що я знаю англійську, що я можу проводити екскурсії: говорити, перекладати", — каже Олександра Стежко.

Жінка говорить, що освіта, яку вона здобула в Україні, вплинула на отримання роботи. За європейськими стандартами, вона є доктором філософії.

"У Польщі дуже цінують освіту. Навіть те, що я маю два дипломи магістратури — це теж для них велике значення має. Для них магістр — це якась неймовірна праця", — зауважує Олександра Стежко.

Олександра влаштувалася на роботу в "Музей пана Тадеуша".

"Я розпочинаю екскурсію в музеї українців зі слів: "Адам Міцкевич — це для нас, як Тарас Шевченко". Це дуже символічно, і так і є. Вони дуже споріднені. Якщо Міцкевич все своє життя воював за те, щоб Польща була єдиною та незалежною, так само і Тарас Шевченко. Своїми творами, своїм життям він показав, що українці — це нація. Тому з першого дня я починаю свою екскурсію з цих слів. Наша історія трішки по-іншому була інтерпретована. Світ по-іншому дивиться на нас — із захопленням", — вважає Олександра Стежко.

Олександра розповідає, що працюючи в музеї, вона весь час думала про Житомир і хотіла бути корисною рідному місту. Першим знайомством із Житомиром для відвідувачів музею стала виставка дитячих малюнків вихованців обласного Центру дитячої та юнацької творчості.

"Вирішила показувати історію війни на прикладі нашого міста, — розповідає Олександра Стежко. — Розпочалося це на річницю війни з дитячих малюнків. За місяць до річниці ми зробили цю виставку. Люди приходили, фотографували, були неймовірно вражені".

Особливо вразила поляків онлайн-трансляція фільму "Тривога" житомирських режисерів Петра Авраменка та Артема Цівка, каже Олександра.

"Фільм був титрований польською мовою, — розповідає Олександра Стежко. — Поляки були настільки розчулені: вони плакали, вони переживали через звуки тривоги. Вони бачать новини зовсім по-іншому. А коли вони приходять дивитися на малюнки дітей, на фотографії, то вони відчувають наш біль".

Олександра говорить, що здивував поляків і майстер-клас з Петриківського розпису.

"Майстриня приїжджала з Житомира, — каже Олександра. — Це був для поляків майстер-клас. Вони казали, що це надзвичайно важко. Найважчий майстер-клас, який був у їхньому житті. Але вони приходили і з таким захопленням розписували дощечки, скриньки робили. Тобто вони у захваті від нашої культури".

"Наша коліжанка Олександра Стежко дбає про те, щоб ми не забували про війну, і що ми мусимо співпрацювати", — каже віцедиректорка закладу народного імені Оссолінських Магдалена Мусял.